УДК 616.72-618.3-002.084

ОСТЕОАРТРОЗ. НОВИЙ ПІДХІД ДО ЙОГО ПРОФІЛАКТИКИ

         Вступ

Остеоартроз (ОА) – одне із найбільш розповсюджених дегенеративно–дистрофічних захворювань суглобів, на яке страждає від 6,4 до 12% населення [6, 8–10]. Серед осіб, які старші за 65 років, рентгенологічні ознаки ОА визначаються в 68% жінок та 58% чоловіків [20]. За даними поліклінічного прийому Інституту травматології та ортопедії АМН України (ІТО АМН України) [4] кожний третій ортопедичний хворий – це хворий на ОА. Ця патологія суглобів є основною причиною виникнення больового синдрому, контрактур та вторинних синовіїтів, а тимчасова та постійна  непрацездатність при ній виросла в 3–5 рази [9, 11].

Все це свідчить про високу медичну та соціальну значимість ОА, як проблеми, що призводить до значних економічних витрат. Тому обґрунтування нових підходів до ранньої діагностики, профілактики та лікування хворих на ОА залишається на сьогоднішній день актуальним питанням сучасної ортопедії. Разом з тим низка  питань з проблеми ОА, вирішення яких лягло б  в основу розробки патогенетичних методів профілактики та лікування, до цього часу не визначена.

ОА належить до багатофакторних захворювань суглобів, у патогенезі якого більшістю авторів перевага надається  біомеханічному фактору [1, 2, 6, 8, 14, 16–18]. Останній простежується настільки стало, що його вважають головним, а ОА – професійним захворюванням, яке виникає на грунті функціональних перевантажень опорно–рухового апарату (ОРА) [1–3, 8, 18].

Вважається, що початковою ланкою в патогенезі ОА є порушення живлення хрящової тканини, що призводить до розладу метаболізму з наступними дистрофією та некрозом суглобового хряща, проліферативними процесами та реактивним запаленням тканин суглоба [5, 7, 9, 19, 21, 22].

СКАЧАТЬ СТАТЬЮ ПОЛНОСТЬЮ

УДК 616.711.9-018.3-002:616.718.2-002.2

КОКСАРТРОЗ ЯК СУПУТНЯ ПАТОЛОГІЯ ПРИ ОСТЕОХОНДРОЗІ

ХРЕБЕТНОГО СТОВПА

Вступ

Патологія кульшового суглоба та поперекового відділу хребта має велику питому вагу в структурі загальної та ортопедичної захворюваності населення (Косинська Н.С., 1961; Гайко Г.В., 1995; Насонова В.А., 2000; Миронов С.П., Омельяненко Н.П., 2001; Я.Ю. Попелянський, 2003), дегенеративно-дистрофічні та запальні захворювання цих важливих відділів опорно-рухового апарату  призводять до значної втрати працездатності та стійкої інвалідізації населення (В.Н. Гур`єв, 1984;  Г.В. Гайко та інш., 1996). Первинний вихід на інвалідність у хворих з вертеброгенною патологією становить 71-74%. Це дорівнює 15-17% усіх хворих, які визнані інвалідами. У хворих на коксартроз первинна інвалідність досягає 6,8 %.

Існує думка, що дегенеративно-дистрофічні ураження в поперековому відділі хребта сприяють прогресуванню дегенеративно-дистрофічних уражень в кульшовому суглобі (Гайко Г.В., Твардовська С.П., 1985; Хвисюк О.М., 2002).

Нерідко дегенеративно-дистрофічні ураження хребта пов`язані з хворобами інших органів та систем, зокрема, при ураженнях поперекового відділу хребта часто (у 95% випадків) виявляються дегенеративно-дистрофічні ураження кульшового суглобу (M. Heliovaara, M. Makela, 1991). 

СКАЧАТЬ СТАТЬЮ ПОЛНОСТЬЮ

Клініко-рентгенологічна оцінка результату ендопротезування кульшового суглоба

Починаючи з 40-х років минулого століття технічні успіхи в оперативному лікуванні захворювань кульшового суглоба стимулювали впровадження цілого ряду цифрових систем для презентації стану кульшового суглоба до та після лікування. Всі системи були розроблені для того, щоб мати можливість оцінити результати лікування пацієнтів  з патологією кульшового суглоба [Нуждин В.И., Попова Т.П., Кудинов О.А. Тотальное эндопротезирование тазобедренного сустава // Вестник травматологии и ортопедии им. И.И.Приорова.- 1999.- № 1.- С. 4-7.].